Об'єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Словаччині

Словаччина, невелика країна в Центральній Європі, відома не тільки своєю красивою природою, а й багатою культурною спадщиною. У ній розташовані кілька об'єктів, які визнані Всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО і є дорогоцінними артефактами історії та культури людства.

Ще 1993 року до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО було внесено три об'єкти: Спішський Град і його околиці, Банська Штявниця і Влколінець, 2000 року до них додалося історичне шарашське місто Бардейов, 2008 року - дерев'яні церкви Карпатської дуги, а 2009 року - спішське місто Левоча.

Історичне місто Банська Штявниця та пам'ятки

Банська Штявниця є міським пам'ятником-заповідником, що представляє собою традиції словацьких рудокопів, Влколінец - пам'ятник-заповідник традиційної народної архітектури, а старовинний Бардейов вважається найбільш готичним містом Словаччини.

Місто Банська Штьявниця - найстаріше шахтарське місто Словаччини, засноване в 13 столітті. Це красиве історичне місто розташоване в горах Штявніцькі Врхи й уособлює собою мінеральні багатства і процвітання, якими рясніють навколишні ландшафти. У місті є технічні пам'ятки, палаци епохи Відродження, церкви 16 століття, замки і чудові міські площі. Центр міста оточений залишками первісного шахтарського містечка і металургійної діяльності минулого. Міністерство навколишнього середовища Словацької Республіки, Рада з охорони пам'яток і міністерство культури відповідають за охорону власності в історичному місті Банська Штьявниця. Це місце перебуває під охороною ЮНЕСКО за його видатну універсальну цінність.

Якщо вам сподобалися краєвиди, обов'язково відвідайте ще одну штявницьку рідкість, а саме Голгофу. Цей сакральний комплекс у стилі бароко складається з каплиць і костелів, зведених на конусному пагорбі, що має назву Scharfenberg. На вершині ви можете милуватися прекрасним природним пейзажем.

Міський заповідник Бардеєв

Друге словацьке місто, внесене до списку світової природної та культурної спадщини ЮНЕСКО - стародавній БАРДЕЙОВ, одне з найстаріших міст Словаччини.

Східнословацький БАРДЕЙОВ 1986 року був відзначений престижним європейським призом - золотою медаллю ІКОМОС при ЮНЕСКО, і 2001 року потрапив до списку світової природної та культурної спадщини ЮНЕСКО.

Привабливість Бардейова посилюється від того, що місто є частиною прекрасного краю з безліччю заходів для туристів. Біля південно-східного підніжжя флішового масиву Бусова в тихій долині Бардейовського джерела розташувалися Бардейовські купелі. Вони є адміністративною частиною Бардейова. На околиці купелей стоїть Музей народної архітектури, тут зосереджено 28 будов народної архітектури з верхнього Шариша і північного Земплина.

Пам'ятки в історичному центрі міста є частиною міського резервату пам'яток. Про Бардейов кажуть, що це найбільш готичне місто Словаччини. Його центр створений цілим комплексом історичних будівель, оточених майже безперервною стіною міського укріплення. Центральною площею історичного центру є прямокутна площа в обіймах старовинних будинків бюргерів із типовими загостреними фасадами з двосхилими дахами.

Посеред площі розташована будівля колишньої ратуші 16 століття. В її розкішних приміщеннях виставлені найцінніші експонати краєзнавчого музею. Інша експозиція цього музею розташована в готичному міщанському будинку Gantzughof з ренесансною аркадою, що стоїть у південно-західному кутку площі.

Найважливішою пам'яткою площі є римо-католицька парафіяльна церква св. Егідія, розташована в її північній частині. До її будівництва приступили на початку 15 століття, поступово храм набув вигляду чудової тринефної готичної базиліки. В інтер'єрі варто звернути увагу на комплекс 11 пізньоготичних стулкових вівтарів 15 століття, деякі фігури яких вважаються вершинами європейського різьблення по дереву.

Чудовий вид на Бардейов відкривається з висоти пташиного польоту - з галереї величної неоготичної церковної вежі.

Окрасою міста служить і францисканський монастир із церквою. Монастир стоїть поруч із будівлями міського укріплення, яке є фортифікаційною системою, що найкраще збереглася в Словаччині. Крім кам'яних будівель збереглися двоє воріт і чотири бастіони.

Печери Аггтелекського карсту і Словацького карсту

Печери Аггтелек Карст і Словацький Карст розташовані на північно-східному кордоні Угорщини і південно-східному кордоні Словаччини. Вони складаються з 712 печер, зосереджених на відносно невеликій площі, всі з яких складні та різноманітні. Виявлена наразі група печер становить карстову систему помірного поясу через їхнє рідкісне поєднання, яке демонструє льодовикові та тропічні кліматичні ефекти. Сьогодні печери добре збереглися і захищені, принаймні, на 99% у первісному природному стані. Печери Аггтелек Карст і Словацький Карст приваблюють близько 300 000 відвідувачів щорічно. Цілісність печер особливо чутлива до змін довкілля, таких як ерозія ґрунту, сільськогосподарське забруднення та вирубка лісів.

Левоча, Спішський Град і пов'язані з ними культурні пам'ятки

Спішський Град - історичне місто, в якому зосереджена найбільша кількість політичних, військових і релігійних будівель 13-14 століть у всій Східній Європі. Будинки напрочуд недоторкані й демонструють різні архітектурні стилі, як-от романський і готичний стилі. Це історичне місце включає в себе центр міста Левоча, який значною мірою зберігає цілісність оригінальних будівель. Серед відомих будівель - церква Святого Якова 14 століття та колекція поліхромних робіт, включно з вівтарем заввишки 18,6 метра.

Надзвичайна частота наявності печер

У карстовій ділянці та під нею було досі виявлено майже 1000 печер і проваль із різними формами синтрового та крижаного заповнення. Така частота наявності печер у помірній кліматичній смузі не трапляється, ймовірно, ніде у світі.

Генетична та морфологічна різноманітність печер

На відносно маленькій території можна тут поруч один з одним знайти різні типи печер, що виникли як результат складних процесів спелеогенезу за час від кінця мезозойської ери: корозійні прірви, річкові печери, глибинні заглибні печери.

Наявність виняткових печерних тварин та археологічних знахідок

У цих печерах постійно або тимчасово мешкає більше ніж 500 видів тварин, серед них можна знайти і рідкісні види, які живуть винятково тільки в печерах на цій території, або навіть в одній єдиній печері. У вмісті заповнення печер збереглася ціла серія знахідок доісторичної культури за час приблизно останніх 35 000 тисяч років. Печери слугували людині як житло, святилище і могили. З печерами людину пов'язувало певне почуття загадкового, яке ми в змозі виявити в себе і сьогодні. Це одна з можливостей, яка нас постійно об'єднує з нашими предками і одна з причин великого інтересу до печер нині.

Доміца-Чертова Дірка, Силицько-Гомбасецький комплекс печер (Силицька крижана печера, Гомбасецька печера, Красногорська печера, Грушівська печера, Печера Скелястої річки, Куня прірва, Дрієнівська печера, Ясівська печера, Охтинська арагонітова печера, Кабаняче прірво, Дзвонива Яма, Величезна прірва і Снігова Дірка.

Охорона об'єктами всесвітньої спадщини Словаччини

Інші об'єкти всесвітньої спадщини в Словаччині включають Первісні букові ліси Карпат, Влколінец і Дерев'яні церкви Словацьких Карпат. Наразі захист та управління сайтами є адекватними. Однак для посилення і поліпшення охорони різних історичних, культурних і природних об'єктів необхідно опублікувати план управління ними.

Найбільшу площу має Спішська фортеця (Спішський Град) - найбільший замковий середньовічний комплекс у Центральній Європі, та її околиці з містечком Спішське Підграддя (з характерними ренесансно-бароковими будинками містян), церковним містечком Спішська Капітула (з різними сакральними пам'ятками та найімпозантнішою подвійною баштою собору св. Мартіна) та готичною церквою Святого духу у Жегре 14 століття, інтер'єр якої прикрашають фрески 14 і 15 століть. Збереження цих комплексів пам'яток разом із навколишніми природними рамками травертинової території національного природного заповідника "Древеник", утворюють єдине ціле. У червні 2009 року до спішського комплексу додалося також історичне місто Левоча.

Банська Штявниця є міською пам'яткою-заповідником, що представляє собою традиції словацьких рудокопів, Влколінец - пам'ятник-заповідник традиційної народної архітектури, а старовинний Бардейов вважається найбільш готичним містом Словаччини.

Виняткову цінність у світовому масштабі являють собою також дерев'яні храми Карпатської дуги: римо-католицькі церкви Гервартова і Тврдошина, євангельські артикулярні в Кежмароці, Лештинах і Гронсеці, храми східного обряду в Бодружалі, Ладомировій і Руській Бистре.

Природні пам'ятки ЮНЕСКО

Серед природних пам'яток у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО представлені словацькі печери і прірви Словацького карсту, а також Добшинська льодова печера. У 2007 році до списку було додано також Карпатські букові незаймані ліси в Буківських і Вигорлатських горах на сході Словаччини.

Словацький карст, розташований на півдні Словаччини біля кордону з Угорщиною, є найбільшою карстовою територією в Центральній Європі, тут також найбільше підземних просторів (1110 печер і прірв). Ще 1995 року відбувся двосторонній словацько-угорський проєкт під назвою "Печери Словацького та Аггтелецького карсту" (Охтинська арагонітова печера, Гомбасецька печера, печера Доміца, Красногірська печера, Ясівська печера та ін.). У 2000 році цей запис поповнився також Добшинською льодовою печерою, однією з найбільших у своєму роді в Європі.

У червні 2007 року до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО було додано місцевість Карпатських букових незайманих лісів на території Словаччини та України. Так, незаймані ліси Стужиця, Ріжок, Гавешова в Буківських горах і Вигорлатський незайманий ліс у Вигорлатських горах на території, що охороняється, - Вігорлат - потрапили до числа унікальних природних об'єктів світу. Перші три з них розташовані в області національного парку "Полонини".

Нематеріальні пам'ятки ЮНЕСКО

Фуяра є найтиповішим словацьким музичним інструментом, у листопаді 2005 року в Парижі вона була внесена організацією ЮНЕСКО до Представницького списку нематеріальної культурної спадщини. Список був заснований 2001 року.

Фуяра - обертонна фугована труба, довжина якої сягає часом 1,8 м, виготовлена зазвичай зі старого дерева, видає характерний медитативний звук.

Такої немає більше ніде у світі. Місцем її походження вважається Центральна Словаччина - область Поляни та північний Гемер. Це був характерний інструмент пастухів. Фуяри прикрашали орнаментом, рідше фігуральними мотивами.

Найдовшим різновидом цього музичного інструменту є фуяра трембіта, її довжина сягає 6 м. Завдяки потужному гучному звуку вона виконувала функцію оповіщення і використовувалася, щоб подати сигнал, а також для зв'язку між пастухами на пасовищах. Роблять фуяру з ялини.

Ще одна нематеріальна пам'ятка ЮНЕСКО - терхівська музика - "небесна" архаїчна народна музика Терхови та навколишніх сіл. Їй властивий виразний багатоголосий спів усіх музикантів. Від початку терхівська музика була тісно пов'язана з танцем, тому для неї характерне темпераментне виконання. Точний час появи терхівської музики як народного явища нам невідомий, оскільки вона передається природним усним шляхом із покоління в покоління. До списку ЮНЕСКО її було занесено 2013 року.

Гайда - невід'ємна частина національних музичних традицій.

Інструмент пастухів, що використовувався і для супроводу народних танців

Гайда (словацька волинка) - це представник багатовікової музичної традиції, насамперед, селянського і пастушачого населення Словаччини. Відрадно, що цьому своєрідному музичному інструменту, історія якого починає свій відлік ще в XIV столітті, пощастило зберегтися і до наших днів.

У 2015 році гайда і культура гри на ній були внесені до Представницького списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

У Словаччині ігрові люльки виготовляють зі сливи або з інших твердих порід деревини у вигляді одинарних або подвійних трубок. На нижній кінець мелодійних трубок надягають одинарні або подвійні декоративні розтруби чи резонатори з латуні або рогів тварин. Перехідник, що має форму козячої голови (з рогами), прикрашається візерунками з латуні, скла або інших матеріалів. Музичні колективи, що складалися з волинщика і двох скрипалів, виникли дуже давно. Про це свідчить документ Весільні та народні танці Словаків, характерні для прикордонних областей Морави, Австрії та Словаччини, датований 1819 роком.